Привіт усім читачам нашого сайту та фанатам комп'ютерних ігор. Ми продовжуємо огляд популярних ігрових проектів та сьогодні вирішили привернути вашу увагу до сіквелу відомої гри на початку двохтисячних, виконаної у фірмовій вампірській тематиці. Оригінальний BloodRayne у далекому 2002 році став для невеликої техаської студії справжнім відкриттям. Незважаючи на те, що гра мала низку проблем, це не завадило їй створити навколо себе велику кількість фанатів та водночас принести її творцям достатньо коштів для подальшого розвитку серії. Детальний огляд на першу гру, ми вже встигли зробити, якщо зацікавилися – ласкаво просимо до архіву.
 Тож, після двох років кропіткої роботи розробники представили довгоочікуване багатьма продовження історії. Пані та панове, зустрічайте нашого сьогоднішнього гостя BloodRayne 2 – це комп’ютерна гра в жанрі Third-person shooter, Action-adventure, Hack and slash розроблена американською студією Terminal Reality та видана при підтримці корпорацій Majesco Entertainment 12 жовтня 2004 року на PlayStation 2 та Xbox. Релізу PC версії володарям персональних комп’ютерів довелося чекати трохи менше десяти місяців, точніше кажучи, аж до другого серпня 2005 року. Сюжетні події гри розгортаються через сімдесят років після фіналу оригінального BloodRayne.
 Головною героїнею й надалі залишається міс Меррі Галло aka "Agent BloodRayne". Успішно перемігши усіх представників секретної нацистської паранормальної групи "Gegengeist Gruppe" або "G.G.G." та поклавши край грандіозним планам її очільника - Юргена Вульфа, Рейн, на диво, не відправилася у довгострокову відпустку, а навпаки продовжила співпрацювати з представниками "Brimstone Society" прикладаючи ще більше зусиль на боротьбу зі злом. Увесь цей час юна зеленоока дампірша з рудим волоссям не сиділа склавши руки, а холоднокровно й методично полювала на своїх зведених братів і сестер – вампірів, котрі є учасниками одного великого культу – Лорда Кейгана, її рідного тата, відомого під іменем Антоніо Галло.
 З плином років Меррі досі не забула й не пробачила йому смерть своєї матері разом з усією родиною, завжди подумки тримаючи його, як ціль номер один у власному списку. Врешті-решт ця довга і кривава дорога помсти привела головну героїню до одного з вишуканих маєтків розташованих поблизу Нью-Йорка. Належав він неабикому, а одному з відомих аристократів, котрий влаштував урочистий бал в честь Хеллоуїну, запросивши до себе додому, як кажуть, усі вершки суспільства, серед яких були купа політичних діячів, художників, артистів. Знайшлося серед вельмишановних гостей і місце для Рейн, котра прибула на цей прийом на лімузині разом з інформатором "Brimstone Society" на ім’я Северін у вишуканому чорному вечірньому платті.
 На відміну від більшості гостей її не цікавила, ані жива музика, ані танці, ані велика кількість вина чи їжі, розставленої тут й там на величезних вкритих скатертинами столах. Натомість усю її увагу цього вечора прикув власник маєтку – Даріель Зеренськи, який за її інформацією насправді був ще одним з учасників культу Кейгана. Тож, просто так, без усілякого дозволу, Рейн приступила до дослідження маєтку у пошуках власної цілі. Такою є сюжетна зав’язка гри, а далі ми традиційно переходимо до огляду технічних і геймплейних особливостей даного ігрового проекту. З технічної точки зору гра на той час не відставала від конкурентів. Незважаючи на те, що розробниками й надалі за основу використовувався старий-добрий і трохи поліпшений у деяких аспектах ігровий двигун Infernal Engine, візуальна складова не викликала жодних питань, принаймні на PC.
 З геймплейної точки зору сіквел не сильно відрізнявся від оригіналу, оскільки ключові механіки залишилися фактично без суттєвих змін, але й тут на гравців чекало кілька невеликих і вельми приємних сюрпризів. Рейн, як і сімдесят років тому надає перевагу серед одягу своєму фірмовому червоно-чорному корсету, а у бою використовує два гострих, немов бритва, мечі та гарпун. Одним із основних нововведень цієї частини серії стала повна відмова від класичної вогнепальної зброї. Змінам також піддалися бойова система. Нарешті Рейн навчилася блокувати атаки опонентів, до того ж розробники ввели систему комбо-ударів, яка ще більше урізноманітнила сутички з супротивниками. Також була повністю перероблена система вампірських здібностей.
 Якщо у попередній грі нічний зір, кривава лють та уповільнення часу активувались окремо один від одного, то у сіквелі все стало трохи складніше. Адже тепер у головної героїні є єдина шкала енергії, котра використовується відразу для активації усіх здібностей. Поповнити її швидко в бою вдасться лише за умови страти супротивника за допомогою спеціального комбо. Але й це ще не все, окрім звичних здібностей на гравців чекала й купа нових, котрі відкривалися з плином сюжетної лінії. Як вам можливість викликати фантома, такого собі привида, котрий приноситиме додаткове здоров’я Рейн, знешкоджуючи поодиноких ворогів або здатність створити посеред бою потужний кривавий вихор, який фактично дезінтегрує усіх опонентів довкола.
 Ще однією важливою зміною у сіквелі стала поява чек-поїнтів. З їхньою появою гра стала більш user friendly, оскільки не потрібно було розпочинати проходження рівня з самого початку у разі загибелі головної героїні. Були у гри і свої мінуси, які трохи псували загальне враження. І першим з них є невелике різноманіття супротивників. Десь сімдесят п’ять відсотків гри, ви бачили перед собою звичайних бандитів озброєних більярдними кийками, битками, пістолетами та автоматами, від чого місцями бійки перетворювалися в методичне і монотонне клацання кнопками комп’ютерної миші. Звісно, час від часу розробники намагалися урізноманітнити усі ці сутички несподіваними бос-файтами, але, правду кажучи, надовго їх не вистачало.
 На превеликий жаль, хардкорні опоненти та бійки з вампірами траплялися лише ближче до фіналу гри. Другою проблемою були звичайні глюки і баги, котрих траплялося у грі не так багато. Погодьтеся, що зовсім неприємно, коли Рейн застрягала у текстурі під час виконання стрибка, коли камера чомусь різко змінювала ракурс під час запеклої бійки чи якщо фантом повертався до головної героїні не поповнюючи і краплинки її здоров’я. В цілому BloodRayne 2 вийшов не ідеальним, але вельми непоганим сіквелом, несказанно порадувавши усіх фанатів серії. Дуже прикро й водночас сумно, що тріквелу так ніхто й не дочекався, незважаючи на усі передумови, старанно закладені сценаристами у епілозі гри.
 Подальша незавидна доля франшизи відома мабуть багатьом, оскільки протягом наступних років вийшло лише кілька коміксів, три, м’яко кажучи, зовсім невдалих кіно екранізації за авторством німецького кінорежисера Уве Болла і з того часу про зеленооку дампіршу взагалі не було чутно ні слова. Blood Rayne: Betrayal, реліз якого припав на 2014 рік ми обійдемо стороною, оскільки на повноцінну частину серії цей 2D платформер-слешер, на нашу думку, взагалі не тягне. Купувати цю гру чи ні, як завжди вирішували лише вам, а ми бажаємо усім нашим читачам удачі та до зустрічі у наступному випуску! |
