Привіт усім читачам нашого сайту та фанатам комп'ютерних ігор. Ми продовжуємо огляд популярних проектів та сьогодні вирішили привернути вашу увагу до продовження старої доброї ігрової класики середини дев’яностих років минулого століття. Адже мова піде не про абищо, а про сіквел однієї з легендарних і водночас культових серій тих часів. Сказати, що оригінальний Doom обернувся для невеликої, але вельми талановитої команди молодих-програмістів у далекому 1993 році справжнім успіхом – це нічого не сказати. Цікаво те, що все розпочиналося з невеликої за обсягом амбіційної заяви розробників у ЗМІ про створення найкращої гри на нашій планеті, а закінчилося після довгих і кропітких місяців роботи формуванням справжньої армії фанатів та реалізацією понад двох мільйонів копій.
 Звісно сьогодні такими цифрами вже нікого не здивуєш, але повірте, на той час це був просто феноменальний результат. Завдяки спільним зусиллям Джона Кармака, Джона Ромеро, Адріана Кармака, Джеймса Макгі, Тома Холла та Роберта Принца вдалося створити насправді унікальний продукт, який, правду кажучи, змінив ігрову індустрію назавжди. Більш детальну інформацію про першу гру серії ви можете відшукати у нашому нещодавньому огляді, якщо зацікавилися – ласкаво просимо до архіву.
 Загалом успіх оригінального Doom приніс студії чимало коштів та, як наслідок, усім шанувальникам пекельних пригод самотнього морського піхотинця стало зрозуміло, що поява сіквелу – є лише питанням часу. Чекати довелося трохи більше року, але відразу зазначимо, що очікування були того варті. Пані та панове, зустрічайте нашого сьогоднішнього гостя Doom II: Hell on Earth – це комп’ютерна гра в жанрі First-person shooter розроблена американською студією id Software та видана при підтримці корпорації GT Interactive Software тридцятого вересня 1994 року для персональних комп’ютерів на базі операційної системи MS-DOS.
 Сюжетні події сіквелу розгортаються через кілька хвилин після фіналу оригінального Doom, а головним героєм і надалі залишається безіменний морський піхотинець, також відомий багатьом, як єдиний і неповторний Doomguy. Успішно знешкодивши усіх непроханих гостей в межах комплексу "Union Aerospace Corporation", розташованого на Марсі та його двох супутниках – Фобосі і Деймосі, головний герой врешті-решт вирішив повернутися на Землю. Залишивши по собі кілька сотень, якщо не тисяч демонічних трупів, разом з великою кількістю гільз, він спокійно сів у космічний корабель та попрямував додому, подумки мріючи про належний відпочинок після важких робочих буднів.
 Прибувши до місця призначення на протагоніста чекала зовсім неприємна картина. Адже замість теплого літнього сонця, зелених лісів, легкого вітерця, що доносився зі сторони моря та щасливої команди зустрічаючих, він побачив сотні тисяч демонів, котрі вільно літали собі вулицями окутих вогнем міст. Одним словом загальна картина нагадувала справжній хаос. Виявляється, що за той час поки Doomguy вирішував усі проблеми на Марсі, демонам якимось невідомим чином вдалося відкрити портал і влаштувати справжнє пекло на нашій з вами третій планеті Сонячної системи.
 Незважаючи на багаточисленні намагання військових різних країн світу локалізувати і знищити загрозу - видворити геть непроханих гостей їм таки не вдалося. В результаті запеклих бойових зіткнень, армії відступали під жорстким натиском сотень тисяч пекельних створінь, евакуюючи мирних жителів. Бачачи усю скрутність та безперспективність ситуації, головний герой вирішив взяти справу у свої руки та стати, як кажуть, останньою надією людства на порятунок. Але взявся він за цю справу не просто так, а ще й тому, що мешканці пекла жорстоко вбили його домашнього улюбленця – кролика на ім’я Daisy.
 Цього діяння досвідчений і переповнений люттю морський піхотинець їм пробачити не міг. Такою є сюжетна зав’язка гри, а далі ми традиційно переходимо до огляду технічних і геймплейних особливостей даного ігрового проекту. З геймплейної точки зору сіквел, правду кажучи, не сильно відрізнявся від оригіналу. Розробники залишили фактично без змін більшість ключових механік, але при цьому додали до свого проекту кілька новацій. Головний герой, як і раніше, користувався власним кастетом, бензопилою, пістолетом, дробовиком, шестиствольним кулеметом, ракетницею, імпульсною гвинтівкою та легендарним BFG9000 для проведення агресивних переговорів з представниками пекла.
 Тут розробники порадували усіх фанатів серії одним новим екземпляром іменованим "Super shotgun", який представляв з себе просту мисливську двоствольну рушницю. Для відновлення рівня здоров’я та броні й надалі використовувалися аптечки та елементи інших бронекостюмів. Суть проходження ігрових рівнів залишилася незмінною, вам потрібно пройти їх від початку і до кінця, знешкодивши, якомога більше ворогів та відшукавши якомога більше секретів. Такі звичні елементи спорядження, як прилад нічного бачення чи спеціальний захисний костюм теж залишилися у грі.
 Нікуди не поділися і сфера здоров’я, яка відтепер була у двох різних варіаціях – Soulsphere та Megasphere. Перша просто додавала морському піхотинцю плюс сто HP поїнтів, друга в свою чергу повністю відновлювала рівень здоров’я та броні до максимуму. Також слід сказати й про те, що кількість супротивників у сіквелі значно збільшилася. Для героя звичною картиною було опинитися посеред кімнати з двома чи трьома десятками агресивно налаштованих опонентів, але й це ще не все, оскільки серед них з’явилося місце для абсолютно нових, раніше небачених створінь.
 Крім вже знайомих зомбі, імпів, пінків, какодемонів, баронів пекла у бою протагоністу зустрічалися зомбовані кулеметники, жахливі ревенанти, пухленькі манкуби, механізовані арахнотрони, кругленькі елементалі болю, безстрашні лицарі пекла та вогняні арчвайли. Кожен з них вийшов насправді унікальним опонентом та створював на полі бою чимало труднощів. Також ще однією новацією сіквелу став розвиток мультиплеєрної складової, а саме появи player versus player режиму Deathmatch, розрахованого на невелику кількість гравців.
 Загальні потужності мереж та популярність Інтернету тоді були не такими високими, як на сьогоднішній день. З технічної точки зору гра взагалі не відрізнялися від попередниці, оскільки розробники знову використали за основу перевірений ігровий двигун id Tech 1. Невеликим недоліком сіквелу, як і оригінального Doom є те, що в ньому майже не має сюжету у класичному розумінні. Єдиним учасником історії є лише головний герой, а саме сюжетне оповідання протягом тридцяти рівнів розвивається лише за допомогою невеликих текстових вставок.
 Розробники вдруге сконцентрували всю увагу на динамічному геймплеї і не прогадали. В цілому Doom II: Hell on Earth вийшов вельми файним сіквелом, який виявився ні на краплинку гіршим за оригінал. Проект відразу отримав високі оцінки від представників профільних ігрових ЗМІ та прийшовся до смаку багатьом фанатам серії, здобувши звання найкращої гри середини дев’яностих. Нестаріюча ігрова класика, яка і на сьогоднішній день може вразити багатьох своєю невгамовною динамікою, незважаючи на застарілу графіку.
 Важко повірити, що такому культовому проекту небагато й немало, а цілих двадцять три роки. Купувати цю гру чи ні, як завжди вирішувати лише вам, а ми бажаємо усім нашим читачам удачі та до зустрічі у наступному випуску! |
