|
Привіт усім читачам нашого сайту та фанатам комп’ютерних ігор. Ми продовжуємо огляд класичних ігрових проектів та цього разу вирішили привернути вашу увагу до гри, яка на самому початку двохтисячних років стала справжнім відкриттям і стартовою точкою для відомої гангстерської серії. Не будемо применшувати її вклад у розвиток ігрової індустрії, лише зазначимо той факт, що в очах багатьох фанатів вона піднялася на один рівень з не менш культовою Grand Theft Auto: Vice City. Не будемо більше затягувати перенасичений різними деталями вступ та розпочинаємо даний огляд. Пані та панове, зустрічайте нашого сьогоднішнього гостя Mafia: The City of Lost Heaven – це комп’ютерна гра в жанрі Third-person shooter, Action-adventure розроблена чеською студією Illusion Softworks та видана при підтримці американської корпорації Gathering of Developers двадцять сьомого серпня 2002 року ексклюзивно на PC.
 Релізу на приставках PlayStation 2 та Xbox довелося чекати до двадцять восьмого січня та дванадцятого травня 2004 року відповідно. Сюжетні події розгортаються на початку тридцятих років XX століття. Вже більше цілого року жителі багатьох американських мегаполісів та невеликих містечок відчували на собі наслідки "Чорного четверга", котрий офіційно став початком світової фінансової кризи, відомої вам скоріше, як "Велика Депресія". Десятки тисяч збанкрутілих підприємств, мільйони безробітних громадян, які ледь зводили кінці з кінцями, масштабні протести у Нью-Йорку, Чикаго, Сан-Франциско.
 Не оминула ця прикра пора і головного героя гри – тридцятирічного чоловіка на ім’я Томас Анджело, одного з тисяч жителів міста Lost Heaven, яке розташовувалося неподалік східного узбережжя Сполучених Штатів Америки. На щастя, він був вельми файним водієм, якому пощастило знати собі роботу у таксомоторній компанії. І хоч Томі доводилося сидіти за кермом автомобіля ледь не кожного дня, часто починаючи власну зміну з першого проблиску сонця та закінчуючи пізніми вечорами за відносно скромну заробітну плату, – це було йому до вподоби.
 Як не раз казав головний герой: "В той час краще мати хоч якусь роботу, аніж не мати її взагалі". Можливо протагоніст і далі працював таксистом, якби тридцятого вересня 1930 року не потрапив у збройну сутичку між двома давніми гангстерськими сім’ями: відомого багатьом шанобливого й розважливого Дона Енніо Сальєрі та не менш знаменитого своєю жорстокістю та безпринципністю Дона Морелло. Це був звичайний, нічим не примітний кінець напруженого робочого дня, містер Анджело збирався ставити автомобіль у депо та спокійно поїхати додому, як, раптом, під час невеликого відпочинку почув страшенний гуркіт.
 Вже за мить, із-за рогу вулиці на нього вибігли двоє озброєних чоловіків, якім потрібно було забрати звідти ноги якомога скоріше. Швидко оцінивши шанси та зваживши "за" і "проти", головний герой вирішив втікати разом з своїми новими пасажирами, ніж залишитися лежати на узбіччі з простріленою головою. Успішно відірвавшись від переслідування і без особливих складностей довізши клієнтів до бару Сальєрі. Томі отримав подяку від самого Дона разом з конвертом, який покрив абсолютно всі витрати на проїзд, бензин та капітальний ремонт автомобіля, кузов якого після цієї поїздки був схожий на друшляк.
 І начебто більшість проблем було позаду, а ця не зовсім приємна зустріч вивітрилася з його голови, мов страшний сон, коли наступного дня він знову повернувся до роботи. Але на цьому, історія не завершується, оскільки вже під час обідньої перерви, Томі відчуває на собі наслідки вчорашнього рішення. Ледь не отримавши бейсбольною битою по голові та киваючи п'ятами від переслідування багаточисленними провулоками, він ледь у другий раз не розпрощався з життям і вчасно добіг до бару Сальєрі.
 Не маючи особливого вибору, протагоніст став частиною великої мафіозної сім’ї: "Я став злочинцем, тому що я не хотів стати жертвою" - такою є сюжетна зав’язка гри. А зараз ми переходимо до огляду гемплейних особливостей даного ігрового проекту. Протягом проходження сюжету розбитого на окремі двадцять місій, ви побуваєте у різних частинах міста та на власній шкірі відчуєте, що значить бути справжнім мафіозо. На відміну від більшості тогочасних ігрових проектів, ця гра пішла в бік реалістичності.
 Хоч Томасу був доступний відносно великий арсенал зброї для ближнього і дальнього бою: кастет, ніж, бейсбольна бита, лом, револьвери Smith & Wesson десятої і двадцять четвертої моделі, знаменитий Colt 1911 та Thompson 1928, обріз, помпова рушниця Winchester Model 1897, гвинтівки M1903 Springfield та Mosin-Nagant 1891, коктелі молотова і гранати, але брати з собою можна лише декілька екземплярів. Теж саме стосувалося і боєзапасу - головний герой носив у карманах чорного пальто всього чотири чи п’ять магазинів з боєприпасами.
 Через цей факт відкривати безладну стрілянину теж не є найкращою ідеєю, а, навпаки, необхідно прораховувати кожен постріл. Справа в тому, що при перезарядці зброї усі невистрілені кулі залишалися у старій обоймі, а не магічно переміщалися у інвентар протагоніста, як у деяких інших іграх. Надзвичайно хардкорними були бойові зіткнення з іншими гангстерами, адже на кожну з місій у Томі є всього сто хелс поїнтів. Не вловили момент, розгубилися хоч на секунду і вчасно не помітили супротивника або пропустили до себе впритул когось з обрізом чи помповою рушницею – будьте ласкаві починати місію з самого початку, жодних автоматичних зберігань.
 Звісно інколи вам дозволяли залікувати рани за допомогою спеціальних аптечок, але зустрічалися вони дуже рідко, що, чесно кажучи, на них не варто розраховувати. Не менш складною і різноманітною є автомобільна частина гри. На вулицях ви зустрінете більш ніж п’ять десятків різних видів авто, разом з багаточисленними трамваями та лініями метрополітену, які пронизують усі райони міста. Ця гра, без перебільшення, справжній рай для автомобілістів: починаючи від класичних моделей Ford, Chevrolet, Chrysler та завершуючи розкішними шістнадцятициліндровими спорт карами Mercedes-Benz, Auburn Speedster 851, Cadillac та Duesenberg Model J.
 Доступ до кожного з них відкривається не відразу, спочатку Томасу потрібно навчитися зламувати замки. Не забувайте час від часу заправляти вашого залізного коня, щоб не застрягнути десь посеред дороги. Додайте до цього ще реалістичну фізику поведінки транспортних засобів, яку добре відчули на собі всі, хто хоч раз брався за місію з автомобільними перегонами на спортивному треку і отримаєте повну картину. Це у Grand Theft Auto головний герой міг спокійно вийти і почимчикувати собі далі після зіткнення з іншим автомобілем на швидкості сто двадцять миль за годину, тут же на вас чекала зовсім інша дуже незавидна участь.
 І раз ми вже почали говорити про автомобілі, не можемо не привернути вашу увагу до ще одного ключового аспекту гри – полісменів. Служителі правопорядку були дуже пильними і не відступними щодо правопорушників. Вони вмить оштрафували б вас за найменше порушення правил на дорогах, будь це незначне перевищення швидкості, проїзд на червоний сигнал світлофора, збиття одного з декількох дорожніх знаків. Якщо у когось вистачило розуму з'явитися перед поліцейським зі зброєю в руках, то він негайно захоче заарештувати вас, а у разі подальшого опору без зволікань відкриє вогонь у відповідь, при цьому піднявши по тривозі усі пости, котрі за декілька хвилин перекриють найближчі вулиці та приїдуть на допомогу до свого колеги укомплектовані повною амуніцією.
 Ще окреме спасибі хочеться сказати композитору - Володимиру Шімунеку за чудовий музичний супровід гри. У кожному з районів міста та його околицях звучав свій унікальний трек. Файні джазові композиції двадцятих – тридцятих років влучно доповнювали атмосферу кожної місій та, немов, переносили гравців прямісінько до тієї епохи. Також пару слів скажемо про два додаткових ігрових режими - Free Ride та Free Ride Extreme. Якщо перший з двох особливо не заслуговує уваги, оскільки він був трошечки нудним та робити у ньому майже нічого: колесити містом і його околицями, насолоджуючись музикою, підвозити деяких громадян на таксі чи влаштовувати полювання на гангстерів, то з другим все виявився набагато цікавіше.
 В ньому вам давали можливість зібрати невелику колекцію з дев’ятнадцяти унікальних автомобілів, але просто так дістати чи знайти їх у місті було неможливо. Спочатку потрібно виконати спеціальні завдання у кінці якого на вас чекав бажаний подарунок. Розробники підійшли з креативом до кожного з них, адже поїздку на вантажівці доверху забитої нітрогліцерином, гонитву за НЛО крізь усі райони міста, переслідування швидкого Гонзалеса, який виблискував своїми вогняними п'ятами та багато іншим місій запам’яталися мабуть кожному.
 Загалом Mafia: The City of Lost Heaven стала, без перебільшення, справжнім шедевром, не побоїмося цього словосполучення, грою з великої букви і швидко зайняла місце почесної ігрової класики у серцях та розумах багатьох гравців, сформувавши за короткий період часу віддану армію фанатів. Можна лише подякувати Даніелю Ваврі та усій команді, котра доклала частинку себе, плідно працюючи над створенням цього ігрового проекту. Це не є стандартний шутер, який ви забудете на наступний день, навпаки після проходження сюжету вам буде над чим поміркувати.
 Прикро бачити, що стало з відомою гангстерською серією через кілька років, незважаючи на певні новації чи кардинальні зміни, ні сіквел - Mafia II, ні тріквел Mafia III не змогли повторити успіхи оригіналу. Якщо вас не відлякує застаріла згідно сьогоднішніх стандартів графіка та хардкорність, то спробуйте зіграти у цю чудову гру. Хоча вирішувати, як зажди, лише вам, а ми бажаємо усім нашим читачам удачі та до зустрічі у наступному випуску!
|
